ОПТИМІЗАЦІЯ ОКЛЮЗІЙНОЇ КОРЕКЦІЇ У КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ ГЕНЕРАЛІЗОВАНОГО ПАРОДОНТИТУ I–II СТАДІЙ ІЗ ВИКОРИСТАННЯМ ЦИФРОВОГО МОДЕЛЮВАННЯ

Захворювання тканин пародонта залишаються однією з провідних причин втрати функціональної стабільності зубного ряду та зниження якості життя пацієнтів. За даними епідеміологічних досліджень, їх поширеність становить від 65 до 98 %, що визначає високу клінічну та соціально-економічну значущість проблеми. Оклюзійні порушення є важливим модифікувальним чинником прогресування генералізованого пародонтиту. Традиційне вибіркове пришліфовування застосовується широко, однак цифрове планування оклюзії може забезпечувати вищу клінічну та функціональну ефективність. Мета дослідження. Порівняння ефективності цифрової та традиційної оклюзійної корекції у пацієнтів із генералізованим пародонтитом I–II стадій. Матеріали та методи. У проспективному когортному дослідженні взяли участь 106 осіб: 82 пацієнти з генералізованим пародонтитом I–II стадій та 24 практично здорові особи (контроль). Формування вибірки здійснювали відповідно до рекомендацій STROBE для обсерваційних когортних досліджень. Проведено клінічну та функціональну оцінку із застосуванням комп’ютеризованого аналізу оклюзії (T-Scan III) до та після лікування. Використано статистичну оцінку з розрахунком Cohen’s d. Результати. Цифрова оклюзійна корекція продемонструвала статистично значуще покращення клінічних, пародонтальних та функціональних показників (p < 0,05). За наявності I стадії генералізованого пародонтиту ефект був дуже великим (Cohen’s d = 1,0–2,6), у разі II стадії ‒ середнім та великим (d = 0,6–1,5). Висновки. Цифрове моделювання оклюзії забезпечує більш ефективну стабілізацію функціонального навантаження та пародонтального комплексу порівняно з традиційними методами. Найбільший клінічний ефект досягається в разі раннього впровадження цифрової корекції