Євангельські християни-баптисти у перші повоєнні роки (1945-1952 рр.): особливості діяльності та взаємовідносини з владою (на матеріалах Вінницької області)

Мета статті полягає у дослідженні діяльності євангельських християн-баптистів (ЄХБ) на Вінниччині у перші повоєнні роки та з’ясуванні специфіки взаємовідносин з іншими протестантськими деномінаціями та радянською владою. Наукова новизна полягає у спробі на основі вперше введених в обіг архівних матеріалів простежити та проаналізувати особливості діяльності ЄХБ на Вінниччині у перші повоєнні роки крізь призму взаємовідносин із радянською владою, членами Союзу ЄХБ та іншими протестантськими деномінаціями. Висновки. У результаті проведеного дослідження з’ясовано, що особливості формування релігійних громад ЄХБ у повоєнні роки на Вінниччині зумовлені аграрним характером, прикордонним статусом і поліконфесійністю Поділля. У міжвоєнний період 20 ст. найчисельнішою верствою в цьому регіоні було православне селянство, яке внаслідок примусової колективізації індивідуальних господарств опинилося у колгоспах. А після Голодомору-геноциду, політичних репресій і гонінь на Церкву багато селян знайшли ще й духовний прихисток у євангельських християн і баптистів, що запропонували доступніше за інші християнські конфесії тлумачення віровчення, зрозумілішу форму богослужінь, краще налагоджену підпільну діяльність і систематичну матеріальну допомогу. Створення офіційного Союзу ЄХБ лише активізувало вступ українських селян, які сподівалися в цьому релігійному формуванні уникнути переслідувань влади. У контексті післявоєнної демографічної ситуації вірянами ЄХБ переважно були жінки середнього та літнього віку, що традиційно відзначалися ще й більшою за чоловіків побожністю. Швидкому вербуванню до релігійних громад сприяв до того ж низький освітній рівень селянства. Союз ЄХБ призвів до запланованих владою кризових явищ, які вийшли з-під її контролю та спровокували опозиційні настрої. Частина баптистів, які не прийняли об’єднання, сформувались у течію «чистих баптистів». Непорозуміння між п’ятидесятниками та євангельськими християнами-баптистами поглибило кризу як у Союзі ЄХБ, так і між п’ятидесятниками поза Союзом. У результаті це лише посилило антирелігійний тиск як на нелегальні, так і на легальні громади та ще більше увиразнило поліконфесійність Вінниччини як особливість культурного ландшафту.